|
|
Історія. Місцевість біля автостанції № 2, де розташований колишній глиняний кар'єр, у 60-х роках минулого століття називалася "Землянки". Про історію цієї місцевості у доповідній записці на ім'я першого секретаря міськкому компартії Федора Короткова у листопаді 1954 року розповів тодішній директор Чернігівського історичного музею Андрій Левенко. Зокрема, він «зарахував» до «Землянок» вулиці Ново-Попудренка, Маяківську, Поталевську, Західну, Лунинцев, Краснодонців, Рози Люксембург та Глиніще. Автор детально розшифровує і назву вулиць. Для читачів цікава назва Глинище. Воно пішло від місцевості, де в XIX-XX століттях видобували глину для кам'яного заводу. Але безпосередньо на вулиці Глинище, як згадують старожили, почали селитися вже після визволення Чернігова 1943 року. Адже Чернігів під час війни був зруйнований вщент, а цей район був неподалік центру.< На відміну від, скажімо, Задрипівки, яку автор теж наводить як зразок невдалої назви району та вулиці. До речі, Задрипівка знаходилася за Стрижнем, в районі кондитерської фабрики.< Саме в упорядкуванні назв вулиць полягає сенс доповідної. Ця доповідна була першою. Левенко розповідає, що вже писав двічі голові міськвиконкому Сільченку та одного разу самому Короткову, і просить його більше недавати доручень Сільченку. Тепер уже немає можливості з'ясувати, як розвивалися події, але вулиця Глинище з карти міста зникла. Залишки повоєнних поселень знаходяться на вулиці Папанінцев. У 50-х роках минулого століття зникли і землянки на навколишніх вулицях. Напевно, вже важко знайти і тих, хто там жив, хоча минуло лише 50 років. Наші дні ![]() Від центру міста 10 хвилин пішки, поряд автостанція, в інший бік — тролейбус. А тут невеликі хатинки, збудовані колись із підручних матеріалів, ніби фавели в Ріо-де-Жанейро, немає доріг, води, газу таще багато чого. Проте є величезне болото, де квакають жаби і, здається, ось-ось на поверхні з'явиться роззявлена паща крокодила. Поруч стихійне сміття, яке постійно поповнюється, оскільки сміття «надходить» з усіх довколишніх вулиць, а вивозити його ніхто не збирається. Втім, невідомо, як це зробити. < Пам'ятаю це місце з дитинства, бо в Глиніщі, а саме така назва носить це місце, збиралися дітлахи з усіх вулиць у радіусі кілометра. До Великої Вітчизняної війни там добували глину, від чого утворився величезний кар'єр. На схилах його виросли десятки будиночків, а поміж ними були справжні гірськолижні траси. Тепер частину схилів з боку казарм залізничного полку засипали, збудували гаражі, кілька привабливих ззовні котеджів, але роботу чомусь закинули. Частинамешканців цього «Шанхая» повмирала, будинки зруйнувалися від часу. У жодному разі на дні кар'єру їх уже не залишилося. Хтось на початку 90-х років запропонував на цьому місці збудувати сучасні котеджі, але щось не зрослося. Серед болота залишились лише фундаменти. А на схилах мешкають люди. Деякі вже десятки років, але є й такі, що живуть три роки. Причому, навіть колишні громадяни інших країн СНД. Як можна жити за таких умов? Розповідають самі мешканці.
Коментарі
|
|
||||||||||||||||||