НАРЕШТІ СУД ПОГОДИВСЯ, що іпотечний договір є недійсним, якщо на момент його укладання в житловому приміщені проживала дитина, яка не була зареєстрована.
Майже 8 років банки масово виселяли сім’ї разом із дітьми із заставленого житла за несплату  кредиту. Слід зазначити, що мова йде не про квартири придбані в кредит, а про житло, яке передавалось, як забезпечення виплати. Розраховуючи на стабільну ситуацію в економіці люди з легкістю оформляли кредити під заставу. Однією з умов банку для оформлення кредиту була вимога надати довідку про те, що в квартирі не прописана дитина. Отримати таку довідку в ЖЕКу було не складно, особливо, якщо дитина по факту проживає, іноді навіть з народження, а не зареєстрована, або зареєстрована, а ЖЕК надав довідку без дитини. Отримавши таку довідку банки, через своїх нотаріусів укладали іпотечні договори з громадянами і надавали кредит. Аж раптом, ситуація змінилася, і почалися масові несплати кредиту. Банки, на відміну від людей, не розгубилися, а «пролобіювали» свої інтереси, в тому числі і в судових установах, щоб суди приймали «правильні рішення».  Почалася «кредитна війна».
На допомогу людям стали правозахисники. Більш досвідчені та обізнані юристи відразу знайшли всі норми закону, які банки легковажно або навмисно не врахували. Факт проживання в квартирі дитини здавалось є досить вагомим аргументом захисту. Але не все так легко.  Така стратегія захисту базується не на одній нормі закону, а на декількох нормативних актах і доказах фактичного проживання. Зібраний матеріал надавався до суду, але дуже невелика кількість суддів приймала сторону людей. В більшості випадків суди виносили рішення про виселення.   І хоча юристи запевняли людей в тім, що закон на їх боці і треба захищатись та іти далі, але багато людей зневірилось і такі втратили житло, або пішли іншим шляхом, в багатьох випадках корупційним.
Дякуючи наполегливим людям, які незважаючи ні нащо, продовжували вірити не стільки в закон скільки своєму юристу або адвокату, дожили до тієї миті, коли Верховний Суд України погодився з правовою позицією захисту.
16 грудня 2015 року Верховний Суд України визнав, що факт проживання дитини в іпотечному житлі є достатньою підставою для визнання договору недійсним. http://reyestr.court.gov.ua/Review/54438209
Перемога одержана, але скільки часу, коштів, здоров’я, терпіння витрачено всіма, хто йшов цим довгим шляхом?! Дуже багато, навіть уявити складно.
Справедливо виникають питання: «А невже раніше не було зрозуміло, що закон на боці людей, а не банків? Невже треба було пройти шлях майже у 8 років, щоб отримати справедливе рішення? Хіба так має були?! Ні, не так! Більше за радість від перемоги виникає бажання зібрати усіх суддів до купи і виселити кудись на острів.
На мою особисту думку, однією із причин прийняття рішення на користь людей, а не банків, є загострення ситуації навколо судової реформи. Депутати та люди (на жаль далеко не всі), якім набридла непрацююча судова система, наполегливо вимагають провести судову реформу через звільнення всіх суддів. Така реформа суддів не влаштовує. Судді вважають достатнім проведення переатестації. Але це вже інша тема.
Що не кажи, але все одно приємно, що норми законів, про які доводилось декілька років та сотні разів казати в суді, в решті решт знайшли своє відображення в рішення Верховного Суду України.
N.B. Шановні громадяни, особливо ті, хто до цього часу продовжує захищати своє житло від банків, чи має іпотечні кредити,  зверніть уваги, що судова практика кредитних спорів змінюється на користь людей. Не бійтеся відстоювати свої права і ви обов’язково переможете.
Порада на майбутнє - ніколи не приймайте «вигідних» поспішних рішень і спочатку краще порадьтесь з юристом.
 
Інна Клименок, судовий юрист ТОВ ЮФ «РУФЬ»