Напередодні святкового дня – дня створення Державної служби охорони поспілкуватися з заслуженим працівником - начальником групи ДСО Михайлом Шамруком виявили бажання журналісти, адже працює в цій системі майже сорок два роки.
Наша служба й небезпечна і важка
Звичайний сільський парубок Михайло Шамрук, після звільнення з лав радянської армії, отримав пропозицію —служити простим міліціонером у обласному центрі. Нагадаємо, що на початку 70-х років минулого століття, мешканці більшості міст нашої країни не мали великого бажання працювати в правоохоронних органах. Й на доволі важку та не дуже-то й вдячну роботу міліціонера, практично, погоджувалися лише вихідці з навколишніх сіл.
Отак, у березні 1972 року Михайло Шамрук став міліціонером позавідомчої охорони. Як і в нинішні часи, працівники цієї служби охороняли від крадіїв, несунів й тому подібне різноманітні господарські об’єкти; патрулювали конкретні райони, де знаходились підприємства, торгові бази, музеї, магазини тощо; а ще й постійно залучались до патрулювання міста, охорони святкових заходів й таке інше.
У ті, як нині кажуть «застійні» часи аби всі мешканці Чернігова спокійно спали, було достатньо наявності півтори тисячі працівників та півтисячі правоохоронців полку міліції. Може для когось це нині й виглядає дивно, але людину у міліцейській формі тоді поважали, затримані «на гарячому» злодії, практично, не втікали, фізичного спротиву не чинили. Хоча, патрулювали вночі міліціонери по одному й окрім пістолета та свистка нічим іншим озброєні не були. Достатньо було належності до авторитетної служби та вміння нормального спілкування з правопорушниками. Тим більше, що деякі патрульні тоді були майже, як гарні дільничні інспектори. Тобто, знали свою «землю» так, як власні пальці на руках. До речі, Михайло Шамрук неодноразово отримував пропозиції від керівництва перейти на роботу дільничним, а також повчитися на слідчого, але сам не захотів. Дуже вже йому своя звична робота подобалася.
Правда, професійну кар’єру він все-таки зробив: закінчивши заочно технікум та повчившись у міліцейській школі міста Саранськ — отримав лейтенантські зірочки та посаду молодшого інспектора. Тобто, у його підпорядкуванні стало 10-12 об’єктів та сорок охоронців. На цій посаді працював не дуже довго через те, що трудився дуже гарно та професійно. Тому, невдовзі вже став старшим інспектором (таких на все місто було шість осіб), а це вже більш керівна та відповідальна робота.
Знаєте, як на мене, гарним людям по життю якось щастить. Товариші по службі славні попадаються; керівники — всі грамотні, компетентні, людяні; дружина — всім дружинам дружина; дочка вже двох онуків «подарувала» тощо. Й від Чорнобиля доля вберегла, хоча вже ввечері 27 квітня 1986 року його терміново викликали до райвідділу, де дві доби разом з колегами очікував на відправку до місця катастрофи. Але, відправили наступну групу чернігівських правоохоронців й йому прийшлося працювати в місті «за себе й того хлопця». У режимі, як-то кажуть, по вісім діб на тиждень.   
У 1998 році у званні майора вирішив піти на пенсію, маючи на плечима 27 років служби в правоохоронних органах, величезний досвід та повагу, як товаришів по службі, так і керівників різноманітних чернігівських підприємств, установ тощо. До речі, за всі ці роки бездоганної служби лише двічі довелося стикнутися з такими правопорушниками, які чинили такий серйозний спротив, що був вимушений примінити зброю. Та й то: пострілу в повітря виявилося достатньо. За стільки років служби його в обличчя не знали або за репутацію не чули хіба що якісь «гастролери».
Можливо, саме тому, довго на пенсії не всидів й знову повернувся на рідну службу, ставши начальником загону охорони міста. як швидко виявилось, бути дуже вже великим начальником — це не зовсім йому по душі. Краще, бути ближче до людей. Працювати разом з ними. Для того, аби й нині мешканці міста спали спокійно, знаючи що все їх «добро» знаходиться під надійним захистом.
Тому, й досі працює начальником групи, якому підпорядковані 35 охоронців, що несуть цілодобову службу на дуже важливих і конкретних об’єктах Чернігова. Серед яких і водонасосні станції, і музеї, і історичний Вал.
На жаль, не перевилися в нашому місті й злодії, й вандали, й інші не дуже гарні люди, яким є діло до чужого добра. Й вони теж постійно вчаться, крокують в ногу з часом, вишукуючи слабкі місця та використовують сучасні  технічні новації. Тому, роботи у співробітників ДСО поки що вдосталь. Але, роботи цікавої й дуже необхідної для мешканців і гостей нашого славного міста. Роботи, яка є для Михайла Шамрука всім його життям.
Олександр Шило«Деснянська правда»
для УДСО при УМВС України
 в Чернігівській області