На порозі найважчого вибору, який йому лише доводилося робити у своєму житті, гетьман Мазепа переконував своїх підданих, котрих вів на з’єднання із шведським королем і назустріч невідомій будучині, в тому, що «...не для приватной моей ползы, не для вышних гоноров, не для болшаго обогащенія, а ни для инных яковых-нибудь прихотей, но для вас всех... для общаго добра матки моей, Отчизны бедной Украйны... хочу тое при помощи Божой чинити...» Але чи повірили йому тоді? І чи пам’ятають про це нині?