Газета "НК" (Наш Край) (Газета)
Дата: 15.05.2018 07:42 Автор: Пугач Микола Петрович
Мій рідний край, моя земля…
Я народився та виріс в у селі Матлахово, в свій час теж Талалаївського району. До восьмого класу навчався в Талалаївській середній школі, а в старших класах здобував освіту в Велико-Бубнівській середній школі. За своїх повних 72 роки, я лише офіційно навчався 28 років. Так, зокрема, в 1968 році з відзнакою закінчив фізико-математичний факультет Сумського державного педагогічного інституту ім. А. С. Макаренка, а дещо пізніше, теж з відзнакою спеціальний факультет знаменитого Московського інституту сталі і сплавів. Наукова доля «занесла» мене в «Першу столицю» - м. Харків, в якому творчо працюю вже 46 рік. Пишаюся, що я –хлопчина з нині гинучого села Матлахово в 1985 році блискуче захистив дисертацію на вчену ступінь кандидата технічних наук, при цьому в Академії Наук СРСР, в м. Москва. Мої наукові розробки, які принесли значний економічний ефект, генпроектант вніс в реконструкцію 17 промислових виробництв величезної могутньої держави. Я став, в певній мірі – вченим широкого діапазону, так як маю більше 150 друкованих наукових робіт по фізичній хімії, методиці викладання фізики, педагогіці, психології, конфліктології. Крім того, намагаюся працювати як письменник, і видав низку художніх книг, зокрема: «Школа за колючей проволокой», «Жить и бережно хранить, что всего дороже», «Лишь бы не было войны...». І це все при тому, що моїм дитячим «хобі» були: кролі, гуси, корова, виснажлива робота влітку на зерновому комбайні та носіння з колгоспного поля додому всього, чого лише можливо.
При першій можливості з трепетом в душі, люблю приїжджати до землі, де навічно зупинилися мої рідні, та до краю де живуть і працюють мої найближчі друзі. Після кожної такої поїздки вже в котрий раз пересвідчуюся, що наша рідна Україна особливо багата людськими талантами. Я стаю на коліна і низько вклоняюся всебічно обдарованій особистості, своєму вчителю –Ткачову Володимиру Митрофановичу, своїм одноліткам і друзям, якими я дуже пишаюся, це зокрема Ковалець Яків Феофанович – письменник і поет, талановитим керівникам високого рівня – Овчаренку Василю Васильовичу та Марченку Анатолію Гавриловичу, людям досить відомим в Талалаївському районі.
Та сьогодні в мене мова про просту, здавалось би пересічну, але особливо талановиту і творчу людину, пенсіонера – Тарасенка Івана Миколайовича. До будь-якої праці він завжди ставився творчо і з повною віддачею моральних та фізичних зусиль. Так їх ціною та ще значних власних коштів він міг створити унікальний повноводний ставок в районі «Сінне». Як це йому вдалося, я добре знаю особисто і впевнений, таке зробити міг лише він! Чого коштувало створити в першу чергу греблю – довжиною порядку 100 м, шириною 8 м і висотою 5 м! А ще спеціальне водовідведення! Гребля виявилась дуже доречною всім людям, яким потрібно дістатися до місцевості, яку в народі називають «Святою криницею». Щоб підкреслити, як непросто будувалася ця гребля, приведу лише один факт: «На її будівництво було витрачено більше чотирьох тон дизельного палива».
Навколо новоствореного ставу, Іван Миколайович, виключно за власні кошти посадив по периметру парк-сад з чудових сортів дерев. Крім цього всього, власними силами біля ставу побудував невеличкий будиночок та зручний під’їзд до нього. Не довго думаючи, знову ж за значні власні кошти запустив в новостворену водойму «мальків» - майбутніх дорослих коропів, товстолобиків та інших сортів цінних риб.
Отож виходить так, що живи, радуйся і твори, як нині говорять – власний бізнес, Іван Миколайович, коли ти такий працьовитий, творчий і самовідданий вибраній справі! І за це все, рано чи пізно, буде тобі чудова відплата! Твої кошти і праця окупиться!
Та не так-то сталося, як воно думалося! Половити рибку в новоствореному ставочку виявило бажання багато десятків любителів «посидіти з вудкою». Боляче було дивитися, як безсоромні люди, відразу ж після вкинення малька, не чекали доки він виросте терміново ловили його сотнями.Чудовий парк-сад поступово не зрозуміло кому це було потрібно, був майже повністю знищений! В будиночку «добрі люди» побили вікна й двері і забрали геть увесь метал! В містечку багато людей догадуються, хто це зробив, своя думка є і в господаря, а от для нинішньої місцевої поліції задача знайти грабіжників виявилася непосильною!
Та не все це виявилося найстрашнішим! Поряд зі ставом було організоване основне для містечка сміттєзвалище! Не по днях, а по годинах воно розширюється в усі сторони і зовсім не вписується в краєвид охайного водоймища!
Та завал сміттям ставочку місцевого ентузіаста – це ще далеко не головна «перевага» могутнього сміттєзвалище! Більш страшніші, в прямому сенсі цього слова, ще два критерії. Перший – сміттєзвалище нетерпеливо і впевнено забруднює перлину Талалаївки – краєвидне місце, яке в народі щиро називають «Катлаван». Люди здавна цілими колективами любили тут відпочивати, проводити різні дитячі заходи, гуляння тощо. Відкрию особистий секрет: « Я завжди, коли заходжу в це святе для мене теж місце, кричу щосили –«Здравствуй детство!» Багатоголоса луна повторює мої слова! Нині, по криштально-чистій водиці, яку я раніше з насолодою колись пив, пливе різне сміття, яке прямує далі в подальші водойми. Впевнений, це вже державний злочин, адже в цьому сміттєзвалищі немало загиблих від різних хвороб тварин!
І останнє, особливо огидне! Сміттєзвалище все більше «героїчно» розширюється по обидві сторони залізничної колії! В кожного міста чи містечка мається своя «візитна картка», такою для нашої чудової і рідної Талалаївки все більше стає центральне сміттєзвалище! Я побув в 16 країнах світу, але подібного неорганізованого сміттєзвалище та особливо біля залізничних колій чи автомобільної траси і близько не було!
Впевнений, що нам поки що недоречно вести мову, щоб наша Україна стала членом Євросоюзу. Та і в Україні я подібного не бачив! Невже ми в цьому плані перші?!
Микола Пугач, викладач, кандидат технічних наук, письменник.
