1-3 червня. Повстання робітників у Катеринославі (Дніпрі)
1921, 3 червня – у Катеринославі (нинішній Дніпро) буз суду і слідства розстріляли учасників страйку робітників, яких вивели на вулиці нужда та зубожіння.
Внаслідок майже безперервних військових дій на протязі семи років (1914-1921) місто Катеринослав опинилося в глибокій суспільно-політичній кризі. Майже завмерли металургійні підприємства, низька купівельна спроможність населення призвела до згортання дрібної кустарної промисловості. Робітники змушені були покидати свої робочі місця і перебиратися в село у пошуках засобів для існування. Стрімко скорочувалася кількість населення, повсюдно панували розруха, нужда та зубожіння.
В перші місяці 1921-го різко спалахнув страйковий робітничий рух, який охопив Одесу, Миколаїв, Херсон, інші українські міста.
В травні, після погіршення ситуації з постачанням продовольства, хвиля страйків прокотилася на підприємствах Катеринослава. А 26 травня розпочався потужний страйк голодних робітників у вагонних майстернях Катерининської залізниці. У ніч на 1 червня влада провела масові арешти, що й стало приводом для повстання.
Чекісти намагалися розігнати мітингуючих біля управління залізниці. Відбулася сутичка з охороною, вбито вартового, ще декількох побито. Начальника залізничної міліції викинули з четвертого поверху. Однак чергова хвиля арештів не зупинила страйк, підтриманий робітниками інших підприємств.
У відповідь влада таємно ввела режим воєнного стану, взяла під охорону головні будівлі – вокзал, телеграф, управління залізниці. В ніч на 3 червня чекісти заарештували понад 200 чоловік. За деякими свідчення, 51-го робітника негайно засудили до розстрілу, на двох вантажних машинах їх доставлено на крутий берег Дніпра й розстріляно з кулемета (офіційний вирок трибуналу у цій справі опубліковано лише в листопаді, засуджених до смерті було лише семеро). 3 червня війська увійшли на територію залізничних майстерень, придушивши останні вогнища повстання. Майстерні оголошувалися закритими, робітники підлягали перереєстрації.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Внаслідок майже безперервних військових дій на протязі семи років (1914-1921) місто Катеринослав опинилося в глибокій суспільно-політичній кризі. Майже завмерли металургійні підприємства, низька купівельна спроможність населення призвела до згортання дрібної кустарної промисловості. Робітники змушені були покидати свої робочі місця і перебиратися в село у пошуках засобів для існування. Стрімко скорочувалася кількість населення, повсюдно панували розруха, нужда та зубожіння.
В перші місяці 1921-го різко спалахнув страйковий робітничий рух, який охопив Одесу, Миколаїв, Херсон, інші українські міста.
В травні, після погіршення ситуації з постачанням продовольства, хвиля страйків прокотилася на підприємствах Катеринослава. А 26 травня розпочався потужний страйк голодних робітників у вагонних майстернях Катерининської залізниці. У ніч на 1 червня влада провела масові арешти, що й стало приводом для повстання.
Чекісти намагалися розігнати мітингуючих біля управління залізниці. Відбулася сутичка з охороною, вбито вартового, ще декількох побито. Начальника залізничної міліції викинули з четвертого поверху. Однак чергова хвиля арештів не зупинила страйк, підтриманий робітниками інших підприємств.
У відповідь влада таємно ввела режим воєнного стану, взяла під охорону головні будівлі – вокзал, телеграф, управління залізниці. В ніч на 3 червня чекісти заарештували понад 200 чоловік. За деякими свідчення, 51-го робітника негайно засудили до розстрілу, на двох вантажних машинах їх доставлено на крутий берег Дніпра й розстріляно з кулемета (офіційний вирок трибуналу у цій справі опубліковано лише в листопаді, засуджених до смерті було лише семеро). 3 червня війська увійшли на територію залізничних майстерень, придушивши останні вогнища повстання. Майстерні оголошувалися закритими, робітники підлягали перереєстрації.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
