Генерал-хорунжий, засновник УПА «Поліська Січ»Тарас Боровець
1981, 15 травня – помер Тарас Дмитрович Боровець («Тарас Бульба»), генерал-хорунжий, засновник УПА «Поліська Січ».
Народився 9 березня 1908-го в селі Бистричі на Рівненщині.
У 1932-му нелегально перетнув кордон і деякий час мешкав у Житомирі, Києві, Харкові, на власному досвіді переконавшись, що являє собою більшовицький «рай». «Цілі області абсолютно спустошені, покриті бур’яном. Мільйони людей попухли від голоду, а гори хліба гниють на залізничних станціях. Трупи та півмертві валяються, наче після чуми, по селах, стежках, полях та дорогах… В Житомирській області були мої кревні по матері. Я хотів їх відвідати, але з їх скромної оселі не лишилося ні сліду. Мого двоюрідного брата вивезли на Сибір. Старого діда, бабу та дружину з семилітньою дитиною серед зими викинули з хати. Розвалили піч та комин, повибивали всі вікна та двері. Вони примостилися в яру, в «собачій ямі»…», – писав він у спогадах.
З початком німецько-радянської війни сформував і очолив повстанський загін, який згідно наказу 28 червня 1941-го отримує назву УПА «Поліська Січ». У серпні порозумівся з Вермахтом і став вести боротьбу з групами радянських воїнів, що опинилися в оточенні і грабували місцеве населення. Його загін зріс до 2-3 тисяч бійців.
Наприкінці серпня 1941 р. загони «Поліської Січі» опанували доволі велику територію в трикутнику між Пінськом, Сарнами й Олевськом. Було запроваджено українське правління, а містечко Олевськ, де перебував штаб організації, до середини листопада було столицею вільної української Олевської республіки.
16 листопада 1941-го, не бажаючи коритися німецькій цивільній адміністрації та протестуючи проти політики Німеччини в Україні, припинив співпрацю з Вермахтом і розпустив свої загони.
Жорстока і безглузда політика окупантів призвела до того, що навесні 1942-го загін Тараса Боровця (але вже під скороченою назвою – Українська повстанська армія) очолює наростаючий рух спротиву на Поліссі. Мобільні групи раптовими наскоками перешкоджали реквізиціям у населення, відправці українців на примусові роботи, вели боротьбу з німецькою адміністрацією.
Найбільш відомі антинімецькі акції – звільнення залізничного вузла Шепетівка 19 серпня 1942-го (відбито ешелон робітників, яких відправляли в Німеччину, захоплено 4 ешелони різного майна), захоплення типографії в райцентрі Тучин на Рівненщині 3 грудня 1942-го.
Разом із тим, переговори з керівництвом ОУН(б) про об’єднання всіх повстанських загонів через амбіції Тараса Боровця зайшли у глухий кут. Він реорганізує свій загін в Українську Народно-Революційну Армію (УНРА). Але вже 18-19 серпня 1943-го УНРА була роззброєна частинами УПА.
А спроби знову порозумітися з німцями завершилися арештом (1 грудня 1943-го) і перебуванням у концтаборі Заксенхаузен. Звільнився у жовтні 1944-го, після війни мешкав у Німеччині, США, Канаді.
«Його ідеалом була навіяна історією козацька вольниця чи принаймні боротьба повстанських отаманів 1920-х років… В історію він намагався увійти під такими відомими іменами минулого, як «Байда», «Гонта», «Кармелюк», і врешті залишився в ній як отаман «Тарас Бульба»… Як і його попередники з 1920-х, отаман «Тарас Бульба» вважав, що справжній патріотизм кожного вояка і особиста харизма командира – достатні підстави для тривалої боротьби. Він не приділяв належної уваги питанням структури руху, розподілу обов’язків керівництва, додатковому навчанню вояків… Усе це врешті й завадило йому перерости рівень локального отамана і стати командиром загальнонаціонального руху. Тому він дедалі більше нагадував попередників із 1920-х років якими так захоплювався, і чимраз більше відставав від темпу реальних подій 1940-х», – підсумовує історик Володимир В’ятрович.
Помер 15 травня 1981-го в Нью-Йорку (США).
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Народився 9 березня 1908-го в селі Бистричі на Рівненщині.
У 1932-му нелегально перетнув кордон і деякий час мешкав у Житомирі, Києві, Харкові, на власному досвіді переконавшись, що являє собою більшовицький «рай». «Цілі області абсолютно спустошені, покриті бур’яном. Мільйони людей попухли від голоду, а гори хліба гниють на залізничних станціях. Трупи та півмертві валяються, наче після чуми, по селах, стежках, полях та дорогах… В Житомирській області були мої кревні по матері. Я хотів їх відвідати, але з їх скромної оселі не лишилося ні сліду. Мого двоюрідного брата вивезли на Сибір. Старого діда, бабу та дружину з семилітньою дитиною серед зими викинули з хати. Розвалили піч та комин, повибивали всі вікна та двері. Вони примостилися в яру, в «собачій ямі»…», – писав він у спогадах.
З початком німецько-радянської війни сформував і очолив повстанський загін, який згідно наказу 28 червня 1941-го отримує назву УПА «Поліська Січ». У серпні порозумівся з Вермахтом і став вести боротьбу з групами радянських воїнів, що опинилися в оточенні і грабували місцеве населення. Його загін зріс до 2-3 тисяч бійців.
Наприкінці серпня 1941 р. загони «Поліської Січі» опанували доволі велику територію в трикутнику між Пінськом, Сарнами й Олевськом. Було запроваджено українське правління, а містечко Олевськ, де перебував штаб організації, до середини листопада було столицею вільної української Олевської республіки.
16 листопада 1941-го, не бажаючи коритися німецькій цивільній адміністрації та протестуючи проти політики Німеччини в Україні, припинив співпрацю з Вермахтом і розпустив свої загони.
Жорстока і безглузда політика окупантів призвела до того, що навесні 1942-го загін Тараса Боровця (але вже під скороченою назвою – Українська повстанська армія) очолює наростаючий рух спротиву на Поліссі. Мобільні групи раптовими наскоками перешкоджали реквізиціям у населення, відправці українців на примусові роботи, вели боротьбу з німецькою адміністрацією.
Найбільш відомі антинімецькі акції – звільнення залізничного вузла Шепетівка 19 серпня 1942-го (відбито ешелон робітників, яких відправляли в Німеччину, захоплено 4 ешелони різного майна), захоплення типографії в райцентрі Тучин на Рівненщині 3 грудня 1942-го.
Разом із тим, переговори з керівництвом ОУН(б) про об’єднання всіх повстанських загонів через амбіції Тараса Боровця зайшли у глухий кут. Він реорганізує свій загін в Українську Народно-Революційну Армію (УНРА). Але вже 18-19 серпня 1943-го УНРА була роззброєна частинами УПА.
А спроби знову порозумітися з німцями завершилися арештом (1 грудня 1943-го) і перебуванням у концтаборі Заксенхаузен. Звільнився у жовтні 1944-го, після війни мешкав у Німеччині, США, Канаді.
«Його ідеалом була навіяна історією козацька вольниця чи принаймні боротьба повстанських отаманів 1920-х років… В історію він намагався увійти під такими відомими іменами минулого, як «Байда», «Гонта», «Кармелюк», і врешті залишився в ній як отаман «Тарас Бульба»… Як і його попередники з 1920-х, отаман «Тарас Бульба» вважав, що справжній патріотизм кожного вояка і особиста харизма командира – достатні підстави для тривалої боротьби. Він не приділяв належної уваги питанням структури руху, розподілу обов’язків керівництва, додатковому навчанню вояків… Усе це врешті й завадило йому перерости рівень локального отамана і стати командиром загальнонаціонального руху. Тому він дедалі більше нагадував попередників із 1920-х років якими так захоплювався, і чимраз більше відставав від темпу реальних подій 1940-х», – підсумовує історик Володимир В’ятрович.
Помер 15 травня 1981-го в Нью-Йорку (США).
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Теґі:
